Блог психолога: Щоб побороти проблему, спочатку її треба визнати

Незавершена дія, продовжує існувати…вона живе в психіці людини і набирає непомітних для нас масштабів, значень. Вона витісняється в несвідоме і дрімає там доти, доки наш мозок не зіштовхнеться зі схожою ситуацією. Наприклад, ми завжди хотіли отримати похвалу від значимих для нас людей, але в силу їхньої емоційної скутості не отримували цього. З часом ми забуваємо […]

Незавершена дія, продовжує існувати…вона живе в психіці людини і набирає непомітних для нас масштабів, значень. Вона витісняється в несвідоме і дрімає там доти, доки наш мозок не зіштовхнеться зі схожою ситуацією.

Наприклад, ми завжди хотіли отримати похвалу від значимих для нас людей, але в силу їхньої емоційної скутості не отримували цього. З часом ми забуваємо про це бажання, але насправді воно закріплюється у нас всередині і продовжує жити. Воно стає тією несвідомою силою, котра в майбутньому буде керувати нами.

Коли ми зіштовхуємося зі схожою ситуацією, ця незавершена дія знову набирає для нас значення. Дрімаючи десь у нашому підсвідомому, вона прагне завершення. Відбувається так званий ефект Зейгарнік (ред. психологічний ефект, котрий полягає у тому, що людина краще запам’ятовує матеріал, що стосується незавершених справ, ніж тих, що вже добігли кінця). Ми будемо потрапляти у подібні ситуації, діяти однаково, але свідомо ми не знаємо як завершити цю дію…це схоже на ходіння по колу.

Пам’ятаєте знаменитого і злегка наївного літературного героя на ім’я Дон Кіхот, який любив битися з вітряками? Прагнення Дон Кіхота бути героєм і долати на своєму шляху усі труднощі, призводить до того, що він вже не бачить перед собою реальної картини.

Замість млинів перед ним постає загін лицарів, і герой вступає з ними у бій із плачевними для себе наслідками. Бій з вітряками – символ битви з власними страхами, які спотворюють дійсність і заважають жити справжнім життям.

Щоб Дон Кіхот зміг перемогти – йому треба назвати млин млином. І визнати факт того, що він не може перемогти свого кривдника. Як би це не було банально, треба просто це прийняти…і тим самим зупинити оце безкінечне ходіння.

Якщо ж поглянути далі, то називаючи свій страх по імені, ми визнаємо свою слабкість, але водночас стаємо достатньо сильними, щоб бути чесним із собою. Називаючи його по імені, ми не применшуємо його, але й не перебільшуємо. У цей момент ми усвідомлюємо, із чим саме маємо справу, чи це загін лицарів, чи всього лиш повітряні млини.

Лише визнавши проблему, ми можемо побачити шляхи її вирішення та зробити так, щоб вона більше не впливала на схожі аспекти нашого життя.

Андрій Хрущ,

психолог, координатор проекту “Соціально-педагогічна робота з дітьми та молоддю” Карітасу Тернопіль

Теги: