«Так простіше: думати, що цих дітей або немає, або у них все гаразд» – соціальна працівниця Карітасу у Дрогобичі

24.10.2013, УкраїнаЛист від Ірини Гнатів, працівниці Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ «Дорогий читачу, хочу поставити тобі одне просте запитання: як часто ти купуєш нові шкарпетки? Щотижня? Чудово. Щомісяця? Добре. Щороку? Розумію, зараз не найкращі часи. Кожні три роки? Я знаю хто ти, ти – дитина, про яку нікому було подбати і яка  опинилася в місці несвободи. […]

24.10.2013, Україна
Лист від Ірини Гнатів, працівниці Карітасу Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ

«Дорогий читачу, хочу поставити тобі одне просте запитання: як часто ти купуєш нові шкарпетки? Щотижня? Чудово. Щомісяця? Добре. Щороку? Розумію, зараз не найкращі часи. Кожні три роки? Я знаю хто ти, ти – дитина, про яку нікому було подбати і яка  опинилася в місці несвободи. З твого дозволу я розповім про тебе в цій статті усім небайдужим людям.

Ти знаходишся в місці несвободи. Байдуже, чи це інтернат, чи колонія, чи дитячий будинок. Люди тебе майже не бачать. Твій заклад розміщений далеко від наших очей. Це змушує людей забувати, що ти існуєш. Так простіше: думати, що тебе або немає, або в тебе все гаразд. А що з тобою відбувається насправді? Це правда, що в тебе, дитини, не має улюбленої фотографії, м’якої іграшки та інших особистих речей? Якого розміру твій одяг, точніше наскільки розмірів він більший за твій власний розмір? Хто про тебе дбає, коли ти хворієш? Як часто і за що тебе карають? Дорога Оксанко, Віталік, Наталочко, Павле, я, хоч і ставлю вам ці запитання, проте, добре розумію, що вашої щирої відповіді не отримаю. Тому що, ваш зв’язок із зовнішнім світом цілком і повністю контролюється, і до мене не дійде жодного поганого слова про ваше життя.

Не хочу вам нічого обіцяти, але мені здається, що зовсім скоро ви з кожним днем все більше і більше відчуватимете себе дітьми! Зараз я їду в поїзді додому, в Дрогобич. Ці рядки пишу таки в дорозі, щоб, як тільки приїду, розмістити їх в Інтернеті. А сказати мені є дійсно багато чого.

Нещодавно мені випала нагода взяти участь у тренінгу з вивчення мінімальних стандартів поводження з дітьми в місцях несвободи, який організував Харківський інститут соціальних досліджень за підтримки Посольства США в Україні, Представництва Дитячого фонду ООН (UNICEF) в Україні та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Щоб тобі було зрозуміліше, скажу, що цей світ не такий вже жорстокий, як ти, мабуть, думаєш. Насправді дуже багато людей сьогодні прикладають значні зусилля, щоби тобі допомогти і розказати громадськості про твоє існування! З кількома з них я провела чотири останні дні і переконалась, що саме такі люди змінюють цей світ на краще.

Ці люди і я – ми не принесемо вам завтра нових шкарпеток, ми зробимо так, щоб через декілька років усі діти мали достатньо шкарпеток без стороннього нагляду, контролю чи тиску, а просто тому, що вони діти і мають на це право.

Я щиро вірю в те, що зовсім незабаром, про нашу діяльність дізнається дуже багато людей з різних куточків країни, а ви – дорогі діти, які перебуваєте в місцях несвободи, – відчуєте нашу дісйну щиру підтримку в своєму щоденному житті, нашу стратегію по зміні вашого майбутнього.

P.S.
Ми з вами добре розуміємо, що цей лист не дійде до дітей, які перебувають в місцях несвободи. Він написаний для нас з вами, маленьких людей, які своєю небайдужістю можуть змінити і змінюють цей світ. Єдиного стандарту для цього не має. Шлях допомоги і підтримки кожен обирає сам (Більше про Національний Превентивний Механізм, інформація на Вікіпедії)”.

А також заохочуємо Вас долучатись до роботи Карітасу України по опіці над потребуючими дітьми і молоддю. Щоби дізнатись більше – читайте тут, щоби переглянути нашу карту і діючі проекти в різних регіонах України – читайте тут.

Теги: