Інтерв’ю тижня

Негативним наслідком трудової міграції українців є виникнення покоління дітей без батьківської опіки. Згідно досліджень Карітасу України таких в західній Україні не менше 7%. Деякі сім’ї не бачаться по п’ять-десять років. Як побороти негативну тенденцію розповіла національний координатор програм допомоги сім’ям, дітям та молоді Карітасу України Зоряна Лукавецька.

 

– Як почалося створення соціальних центрів для роботи з дітьми трудових мігрантів?
Цей проект почався півтора роки тому на базі активних центрів, які вже працювали з дітьми, мали досвід та  підготовлений персонал. Ідея запуску пілотного проекту виникла спільно із західними партнерами. Але головна ініціатива належить Карітасу України.

Рішення розпочати роботу з дітьми трудових мігрантів було наслідком чисельних міграційних досліджень Карітасу України. Ми вже були ознайомлені з проблемами, негативними тенденціями у міграційній сфері.

Робота з дітьми цієї категорії ще в стадії розвитку. На основі здійснених досліджень робимо педагогічні методики з соціальної адаптації дітей.

В нас функціонує чотири центри: Івано-Франківськ, Коломия, Стрий, Дрогобич. З жовтня відкриються три нових – Борислав, Нововолинськ і Броди. Існував центр у Соснівці, але в силу організаційних ускладнень – відсутність наявного приміщення – був перенесений до Бродів, де є інфраструктура.

 

– Скільки взагалі в Україні дітей, батьки яких працюють за кордоном?
Загальнонаціонального дослідження не має і ніколи подібного не проводилося. В рамках реалізації проекту Карітас робив дослідження по всіх школах чотирьох міст – Соснівка, Стрий, Івано-Франківськ, Коломия. Ми опитували вчителів шкіл, психологів, соціальних працівників. У вищезгаданих містах 7% дітей шкільного віку знаходяться без батьківської опіки (через трудову міграцію). І це без врахування дітей дошкільного віку та підлітків, які вчаться в середніх спеціальних або вищих закладах. 

 

– Зараз ви їдете до Франції, де відбудеться обговорення міграційних процесів національними Карітасами та подання рекомендації до Ради Європи. Спираючись на досвід роботи Карітасу України, які пропозиції будуть від вас, щоб українські діти не були відірвані від батьків?
Це складне питання, бо проблема глобальна. В нашій країні відбуваються чисельні дискусії, в яких Карітас України має свою позицію: не ускладнювати, не робити строгим режим перетинання кордонів для українців. Міграція – наявний факт і ускладнення процедури приїзду українців до ЄС не зменшить її потоків. Люди після багатьох зусиль, фінансових затрат попадають у країну призначення і прагнуть якомога довше лишитися закордоном. Бо велика вірогідність, що вдруге вже не зможуть потрапити. Більшість українців-мігрантів – нелегали. Отже в них немає можливостей для контактування з сім’єю.

Батьки по п’ять, десять років можуть не бачити дитину. Навіть на канікули не приїжджають додому, вже не говорячи про возз’єднання сімей.

Строга політика сприяє ізоляції, а не поверненню. Загалом, ця проблема стосується української держави та розробки її внутрішньої політики. Яка фактично є відсутньою. Якщо при попередньому уряді були спроби до впорядкування міграції, то зараз їх не видно.

 

– Які, в першу чергу, ініціативи треба зробити, щоб покращити ситуацію?
Перше завдання – сприяти легалізації трудових мігрантів. Для цього потрібні міждержавні договори, які б гарантували певний захист мігрантів. Наприклад, перегляд пенсійного законодавства: працівники повинні мати змогу отримувати пенсію в країні перебування. Зараз навіть легальні працівники, що мають плани повернутися, не отримуватимуть пенсію. Це теж призводить до зникнення бажання повертатися на батьківщину.

Ми неодноразово обговорювали сприяння захисту дітей. Основна проблема – діти трудових мігрантів є безстатусні. По Конституції за цих дітей відповідають батьки і юридичними представниками є саме вони. Відсутність батьків позбавляє дітей можливості відстоювати свої інтереси в судах. Навіть близькі родичі не можуть допомогти, бо вони є неофіційними опікунами. Навіть зараз, під час поїздки до Франції, ми стикнулися з проблемою – оформлення візи на виїзд закордон для користувачів наших проектів.

 

– Які пропозиції є у плані виховання? Наприклад, створити відповідну службу за доглядом цих дітей або збільшити кількість соціальних працівників.
Немає необхідності створювати особливих інституцій, оскільки цих дітей не варто таврувати чи відмежовувати від суспільства. Потрібно звертати більше уваги. Майже у всіх школах є соціальні працівники та психологи, у містах – соціальні служби. Треба розробити та впровадити комплексну програму роботи з цими дітьми, віднаходити особливі підходи у навчально-виховному процесі. Це  вже робиться. В деяких школах психологи починають працювати з дітьми мігрантів – реагувати на депресії, прояви агресивності, занижену самооцінку.

Необхідно залучати центри творчості, які сприяють соціально прийнятній поведінці.

Чому Карітас активно працює у цій сфері? Тому що Карітас бачить свої можливості для допомоги цим дітям – створити комфортне середовище, де вони розкриються, знаходять коло спілкування. Працівники Карітасу звертають увагу на емоційний стан дитини, розробляють розвиваючи заходи, поїздки, туристичні походи, майстер класи тощо. Намагаються замінити батьків та посприяти орієнтуванню у навколишньому світі.

 

– Можливо є потреба передачі досвіду Карітасу соціальним працівникам та різним установам для більш фахової роботи?
Щоб передати досвід, треба самому бути добрим спеціалістом. Зараз ми самі вчимося, беремо всі можливі методики. Наші працівники спілкуються зі шкільними психологами, щоб краще розуміти проблематику та знайти відповіді. Ми повинні спільно вести дискусію для допомоги дітям. Часом шкільні психологи нам дуже допомагають.

Багато шкільного персоналу цікавляться нашим досвідом. Але ще рано казати, що ми готові проводити навчання шкільного персоналу.

 

– Чи планується видання збірки методик для роботи з дітьми трудових мігрантів?
Зараз в нас пілотний проект – закінчується в квітні. Щоб далі успішно працювати, потрібне фінансування. Ми подали проект до Єврокомісії, чекаємо відповіді. Там ми запропонували глибинне психологічне, соціологічне дослідження проблем (по західній Україні), які в тих дітей. І тоді за результатами дослідження буде розроблятися комплекс методик для роботи з цією специфічною категорією дітей.

Передбачаємо, є багато специфічних проблем, бо є відсутність виховання батьків.

 

– Іноземні партнери допомагають лише фінансово у проектах?
Наші партнери наразі є фінансовими донорами і не залучені у розробку спільних методик. В рамках тих проектів маємо можливість проводити семінари для покращення кваліфікації працівників. Туди залучаємо інші організації, які можуть підняти наш фаховий рівень.  Зараз це лише наша практика в Україні. Але з наступного року плануємо поїздки закордон для зустрічі з трудовими мігрантами, щоб представити нашу роботу, розповісти про проблеми, які виникають у «дистанційних сім’ях» (тобто тих,  що здійснюють виховання дітей дистанційно).