Доброту і милосердя неможливо підробити. Історія підопічної проекту “Домашня опіка”

07.05.12Життя прожити – не поле перейти. Це прислів’я прийшло на згадку після спілкування із чарівною жінкою, яка носить не менш чарівне ім’я Філомена. Вона – самотня пенсіонерка, для якої світ поринув назавжди у суцільну темряву, але вона назавжди залишиться «Дитиною світла». Так дослівно перекладається її ім’я. На світ з’явилася Марилів Філомена Петрівна 1947 року в […]

07.05.12
Життя прожити – не поле перейти. Це прислів’я прийшло на згадку після спілкування із чарівною жінкою, яка носить не менш чарівне ім’я Філомена. Вона – самотня пенсіонерка, для якої світ поринув назавжди у суцільну темряву, але вона назавжди залишиться «Дитиною світла». Так дослівно перекладається її ім’я.

На світ з’явилася Марилів Філомена Петрівна 1947 року в Обертині, що у Тлумацькому районі, на Івано-Франківщині. Її батьки тяжко працювали в колгоспі. Ті роки видалися дуже важкими і голодними. Щоб вижити, їли лободу, та все, що можна було знайти. Та попри вся сім’я з 3 донечками пережила ті лихоліття.

Про своє дитинство Філомена Петрівна говорить дуже скупо. Корова на пасовищі та книжка – дві вірні подруги і єдині розваги дівчинки. Школу закінчила відмінницею.

У виборі професії пані Філомена не вагалася: поступила в Коломийське педучилище. Після завершення навчання 1966 року направили її на роботу в школу у Львівську область в село на кордоні з Польщею. Там вона й знайшла своє єдине кохання на все життя. 1970 року молода пара потай від комуністичної влади взяла шлюб в церкві у Коломиї, розписалися в РАГЗі. Весілля не було коштів організувати, але жінка не шкодує, що не було білої сукні, фати, численних гостей. Каже, головне, що гарно ладнали.

Філомена Петрівна пропрацювала 27 років вчителькою початкових класів. Чоловік був інженером, працював на ковалівській шахті, а згодом ? в контрольно-ревізійному управлінні. Подружжя було надзвичайно побожним. Ходили до церкви, незважаючи на заборони того часу.

? Я перенесла третю операцію на зір у 2000-му, – з болем в душі згадує Філомена Петрівна. – Мені не можна було вставати, а чоловік був у церкві. Він знав, що треба поспішати додому, але його не пропускали до власної квартири. Тоді в Коломиї проходив Гуцульський фестиваль. Приїхав Кучма (прим. ? тодішній президент України) і весь центр перекрили, ходити можна було тільки по перепустках. Коли він прийшов додому, то поскаржився на біль в грудях і раптово помер. За вікном три дні гриміла фестивальна музика, а я ховала чоловіка. З того часу зір все погіршувався і я осліпла.

Минуло більше 10 років з моменту, коли довелося перегорнути трагічну сторінку життя. Весь цей час жінку підтримує віра. Вона кожного дня ходить до церкви, до тієї самої, де ступила на рушничок щастя. Як каже п. Філомена, там її ліки для душі. Щодня просить у Бога сил, щоб гідно нести свій хрест.

Донедавна сама пекла хліб, прибирала в квартирі, прала і готувала їжу. Але останніх півроку до 65-літньої Філомени навідується Оксана Качур, соціальний працівник Карітасу Коломийсько-Чернівецької єпархії. Вона каже:

«Мені ця робота дуже подобається. Турбота про людей похилого віку приносить багато позитиву. Коли я до них приходжу, то вони завжди раді мене бачити. У Філомени Петрівни я буваю щодня, тому що їй потрібна допомога в усьому. За цей час в нас склалися хороші стосунки. Ми, наче мати і донька».

Пенсіонерка каже, що дечому навчає молоду Оксану. Мовляв, готує її до заміжжя і життя в невістках: «Мені наче ангел з небес впав. Вона така хороша щира, а це не підробиш! Здається, що я її знаю давним-давно. В її руках кипить робота. Я рада, що Карітас мене відшукав і послав до мене Оксанку», – веселішим голосом завершила свою оповідь жінка.

Теги: