Від служби – до батьківства: Карітас тестує формат підтримки військових і їхніх дітей 

У Бродах відбувся пілотний захід «Час з татом» в рамках проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього».

Велика війна розділила багато українських родин. Чоловіки пішли служити до війська, жінки з дітьми виїхали до безпечніших регіонів. Розлука та час змінюють і дорослих, і дітей, тому налагоджувати повсякденне сімейне життя стає напрочуд складно.

На відстані важко зберегти зв’язок із дітьми, втрачається емоційна близькість, застарівають сценарії ігор, забуваються приколи та жарти, зникають теми для розмов… Надолуження потребує ресурсу, часу, бажання всіх сторін, а, іноді, й сторонньої допомоги.

23 вересня у Бродах відбувся пілотний захід «Час з татом», спрямований на підтримку військовослужбовців і ветеранів у відновленні емоційного зв’язку з дітьми після тривалих періодів розлуки.

Ініціативу реалізували українська команда міжнародної організації Early Starters International спільно з працівниками проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу Броди. Разом вони адаптували до українського контексту досвід ізраїльської програми підтримки сімей військових.

«Нашим завданням було не організувати для родин ще один день дозвілля, а створити безпечне середовище, у якому батько і дитина могли поступово відновлювати контакт через спільну діяльність, взаємну увагу та досвід довіри», – пояснює підхід менеджерка проєкту «Готуємо дітей і молодь до майбутнього» Карітасу України Ірина Пухняк.

Формат проєкту будували відповідно до принципів травмоінформованого підходу, тому учасникам не пропонували жорсткого сценарію чи необхідності говорити про складний досвід безпосередньо.

День складався з низки простих спільних завдань, кожне з яких мало створити привід для взаємодії. Тати разом із дітьми шукали і розмальовували свій «камінь сили», проходили лабіринт довіри, де один учасник із заплющеними очима мав орієнтуватися лише на голос іншого, збирали природні матеріали для майбутньої фоторамки та створювали композицію з двох паперових долонь – великої татової і маленької дитячої. На них родини записували власні «суперсили»: те, що, на їхню думку, об’єднує і допомагає підтримувати одне одного.

«Важливість цих вправ полягає не стільки в кінцевому результаті, скільки в самому процесі, – уточнює Ірина Пухняк. – Спільне завдання давало можливість домовлятися, просити про допомогу, прислухатися одне до одного, мінятися ролями і робити щось не заради практичної користі, а заради часу, проведеного разом. Для дітей це також ставало можливістю показати батькові власний світ і на певний час отримати його неподільну увагу».

У другій половині дня активності стали спокійнішими. Тати читали дітям казки, разом оформлювали фоторамки з матеріалів, зібраних під час прогулянки. Згодом дорослі та діти на певний час розділилися на окремі групи. Батьки могли поспілкуватися між собою у неформальній атмосфері, а діти розважались в компанії інших дітей.

Завершився день спільною зустріччю біля багаття.

Організатори свідомо залишали багато простору для вільної взаємодії, адже однією з ключових ідей проєкту було зменшити тиск на батьків і дітей. Від них не очікували певної емоційної реакції або швидкого результату.

Протягом дня було помітно, як змінювалася взаємодія між учасниками. Початкова стриманість і нерозуміння формату в окремих парах поступово поступалися більшій залученості, спільним жартам, розмовам та фізичній близькості.

Пілотний «Час з татом» показав важливість програм, спрямованих не лише на індивідуальну підтримку військовослужбовців чи дітей, а на спільну роботу зі всіма членами родини. Один день не може вирішити складні питання, які пов’язані з тривалою розлукою чи пережитим стресом. Але такий формат – це безпечна «точка входу» для відновлення контактів та налагодження стосунків.

Теги: