Жити поруч — ще не означає бути громадою: як інтеграційні заходи з’єднують людей

Іноді результат заходу стає помітним уже після його завершення: люди не поспішають розходитися і домовляються побачитися знову.

Так починаються зв’язки, з яких поступово складається громада — здатна чути різний досвід, підтримувати своїх мешканців і разом шукати рішення.

Після інтеграційного заходу у Софіївській громаді дві жінки ще кілька хвилин стояли біля виходу. До цього дня вони не були знайомі: пані Наталя живе у Софіївці, а пані Ганна переїхала сюди через війну.

«Як чудово, дівчатка, що ми тут зустрілися й обмінялися номерами телефонів. Тепер будемо домовлятися, щоб разом усюди ходити», — сказала пані Наталя.

«Так, недарма прийшли», — відповіла пані Ганна.

Програма заходу вже закінчилася, однак саме тоді проявився його головний результат. Жінки знайшли одна одну і вирішили продовжити спілкування самостійно. Де б вони познайомилися, якби у громаді не з’явився простір, у якому можна без поспіху заговорити з незнайомою людиною?

Війна змінила склад і повсякденне життя українських громад. Люди виїжджають із небезпечних територій, оселяються в нових місцях, повертаються додому, а іноді знову змушені їхати. Поруч живуть місцеві мешканці й внутрішньо переміщені люди, ветерани й цивільні, ті, хто залишався в окупації, і ті, хто тривалий час був далеко від дому. Їхній досвід різниться. Через втрати, виснаження та тривалу небезпеку між людьми можуть виникати дистанція, недовіра, взаємні упередження й поділ на «своїх» і «чужих».

Грошова допомога, ремонт житла, продукти й необхідні речі допомагають відновити побут. Водночас людина може й надалі почуватися самотньою, не знати сусідів і не розуміти, як долучитися до життя громади. Особливо гостро це відчувається у невеликих і віддалених населених пунктах, де бракує постійних просторів для спілкування та спільної діяльності. Ідеться не про нестачу розваг, а про потребу в просторі, де можна бути почутим, познайомитися з іншими, обговорити спільну проблему і разом визначити, що робити далі.

Соціальна інтеграція починається у момент, коли люди з різним досвідом перестають бути просто мешканцями одного населеного пункту: знайомляться, чують одне одного, знаходять спільні інтереси й беруться за справи, важливі для всіх. Різниця між ними нікуди не зникає. Вона перестає бути причиною для дистанції.

Саме для цього Карітас України разом із місцевими організаціями проводить інтеграційні заходи. Їхні формати різняться: «Жива бібліотека», фасилітований діалог, клуб за інтересами, толока або кулінарний захід. Але сам формат ще не робить захід інтеграційним. Важливо, хто долучається, чи взаємодіють люди між собою, чи мають можливість висловитися і чи продовжується спільна дія після зустрічі.

Звичайний майстер-клас зазвичай завершується готовою річчю. Під час інтеграційного заходу спільна творчість, приготування їжі чи інша діяльність стає приводом для взаємодії. За спільною справою люди починають розмовляти, знайомитися й відкривати одне одного — іноді з тими, з ким за інших обставин могли б ніколи не заговорити. 

Тому інтеграційні заходи мають продуману логіку: знайомство, спільну діяльність, розмову та рефлексію, під час яких кожен має можливість висловитися і бути почутим. Важливо, щоб цей процес організовували навчені працівники, які розуміють мету таких заходів. У мережі організацій Карітасу України цю роль виконують фасилітатори громад.

Фасилітатори організовують групову взаємодію, допомагають учасникам почути одне одного і побачити за різним життєвим досвідом спільні інтереси, потреби та можливості. Якщо під час заходу виникає спільна ідея — наприклад, створити клуб за інтересами, організувати нову активність чи разом вирішити певну проблему громади, — фасилітатор допомагає визначити наступні кроки, знайти партнерів, ресурси та можливості для її реалізації. Тому справжнім результатом інтеграційного заходу стають нові зв’язки між людьми та їхня здатність діяти разом.

Інтеграційні заходи відбуваються в межах проєкту «Багатогалузева допомога постраждалим від війни в Україні», який Карітас України реалізує за підтримки уряду США. Фасилітаторки працюють у громадах Дніпропетровської, Полтавської, Харківської та Миколаївської областей — у великих містах, селищах і віддалених селах. Лише у Криворізькому районі робота охоплює всі 15 громад. 

Цей напрям працює поруч із грошовою допомогою, ремонтом житла та іншими видами підтримки. Матеріальна допомога дає людям ресурси, щоб відновити повсякденне життя. Інтеграційні заходи повертають зв’язки, завдяки яким мешканці можуть підтримувати одне одного і разом відповідати на наступні виклики.

«Відбудову легко помітити, коли відремонтовано будинок, школу чи лікарню. Довіру між людьми побачити складніше, але саме вона визначає, чи зможе громада користуватися цими можливостями разом і діяти після завершення проєкту», — пояснює Анна Чудовська, менеджерка з роботи з громадами Карітасу України.

У Софіївській громаді фасилітаторка Карітасу Кривий Ріг побудувала зустріч навколо розмови про стереотипи, роль жінки у сучасному суспільстві та упередження, які заважають людям налагоджувати зв’язки. Для дітей організували окреме творче заняття. Завдяки цьому мами змогли спокійно долучитися до обговорення, почути досвід інших жінок і говорити про те, що зазвичай залишається поза щоденними розмовами. Саме тут зустрілися пані Наталя і пані Ганна. Їхній обмін контактами став простим і точним показником: створений простір спрацював, а спілкування вже не потребувало фасилітаторки.

Ще далі — від знайомства до власної ініціативи — пішли мешканці Лихівки на Дніпропетровщині. Після одного з інтеграційних заходів група людей старшого віку звернулася до фасилітаторки: «Чи можете допомогти нам знайти палиці для скандинавської ходьби? Ми дуже хочемо створити клуб, готові навчатися, але самі не можемо їх придбати».

Проєкт не передбачав закупівлі такого інвентарю. Фасилітаторка не мала змоги придбати палиці, але допомогла учасникам шукати інший шлях. Разом вони обговорювали благодійний ярмарок, звернення до місцевих мешканців і тематичних спільнот. За кілька місяців відгукнувся пан Ігор, один із засновників руху скандинавської ходи в Україні. Він запропонував передати кілька пар палиць, провести онлайн-навчання і поділитися досвідом.

Головним результатом стали не палиці. Люди сформулювали власну ідею, об’єдналися навколо неї, шукали можливості й створили клуб, який зможе працювати після завершення проєкту. Інтеграційний захід дав початок громадській ініціативі, а фасилітаторка допомогла учасникам пройти шлях від «ми хотіли б» до «ми робимо».

Такі історії показують різні рівні однієї роботи. Спочатку люди отримують привід вийти з дому й заговорити. Потім знаходять тих, кому можуть довіряти. Далі з’являється спільна справа.

Інтеграція не завершується разом із програмою заходу. Її результат видно згодом: у телефонному дзвінку новій знайомій, у клубі, який збирається без команди проєкту, у готовності допомогти сусіду або запропонувати рішення для села. У цей момент люди вже не чекають наступного заходу — вони самі підтримують зв’язки й створюють можливості для інших.

Якщо у вашій громаді людям бракує простору для знайомства, розмови або спільної дії, почати можна з простої речі — запропонувати тему, заради якої вони готові зібратися. Щоб дізнатися, чи відбуваються інтеграційні заходи у вашій громаді, ви можете звернутися до найближчої місцевої організації Карітасу України. Іноді нове коло спілкування починається з одного заходу — спільної справи, щирої розмови або знайомства, яке хочеться продовжити.

Теги: