Потреба в догляді не закінчується разом із грантом: Карітас України працює над сталим фінансуванням догляду вдома

Для людини, яка потребує щоденної допомоги, завершення грантового проєкту не означає, що потреба в догляді зникла. Як забезпечити сталість цієї допомоги?

Як забезпечити безперервність підтримки, коли донорське фінансування скорочується? Як розподілити відповідальність між державою, громадами та надавачами послуг? 

Ці питання стали центральними під час триденної зустрічі «Соціальні послуги – 2027: державне замовлення, місцеві бюджети та роль недержавних надавачів», яка відбулася 2–4 листопада 2026 року у Львові в межах проєкту CARES. 

У центрі обговорення – розвиток догляду вдома в Україні, посилення адвокаційної спроможності мережі Карітасу та формування спільних стратегічних пріоритетів до 2030 року. Окрему увагу приділили механізмам фінансування, які допоможуть забезпечити сталість послуг у 2027 році. 

«Потреба людини в догляді не закінчується разом із завершенням грантового проєкту. І це, мабуть, головне, від чого ми відштовхувалися під час нашої зустрічі. 

Сьогодні мережа Карітасу України має значний практичний досвід надання послуг догляду вдома. Але нам потрібно рухатися далі — від окремих проєктів до сталої системи, де фінансування догляду буде спільною відповідальністю держави, громад та інших партнерів. Водночас варто розвивати й додаткові механізми фінансування, зокрема можливість участі самих отримувачів послуг та їхніх родичів, які проживають в Україні чи за кордоном, з урахуванням фінансових можливостей кожної родини», – сказав Юрій Наконечний, менеджер проєкту CARES Карітасу України.

Від потреби людини – до фінансування послуги 

Щоб забезпечити людей необхідними соціальними послугами, громади мають насамперед знати, хто і якої допомоги потребує. Не менш важливе питання – де знайти кошти на ці послуги, особливо в умовах скорочення донорського фінансування. 

На цьому наголосила Олеся Балян, провідна юристка Карітасу України, яка розповіла про законодавчі механізми фінансування соціальних послуг та можливості залучення коштів із різних джерел. 

«Більшість організацій мережі Карітасу України є надавачами соціальних послуг, тому для них важливо мати належне фінансування, щоб допомагати тим, хто найбільше цього потребує. Зараз ми спостерігаємо зменшення донорського фінансування таких проєктів. Тому постає питання пошуку інших джерел та диверсифікації фінансування. Відповідно до чинного законодавства України обов’язок фінансувати та надавати соціальні послуги лежить переважно на місцевих громадах, але частково такі зобов’язання мають також регіональна влада та держава», – пояснила юристка. 

Під час виступу Олеся Балян зосередила увагу на можливостях отримання фінансування з державного бюджету в межах експериментальних проєктів Міністерства соціальної політики, сім’ї та єдності України, залученні коштів місцевих бюджетів, а також наданні платних послуг. 

«Саме до повноважень органів місцевого самоврядування належать організація та фінансування базових соціальних послуг, яких сьогодні профільний закон налічує 19. Також ми говорили про можливість надавати послуги за рахунок самих отримувачів. Це практика багатьох європейських країн, коли людина долучається до оплати послуги, якщо не повністю, то принаймні шляхом співфінансування», – зазначила пані Олеся. 

При цьому, на переконання експертки та її колег, додаткові механізми фінансування, зокрема добровільна участь родичів, які проживають в Україні чи за кордоном, в оплаті догляду за своїми близькими, мають доповнювати державне та місцеве фінансування, а не замінювали його, а також не мають обмежувати доступ до допомоги для людей, які не мають можливості платити. 

Окремо Олеся Балян наголосила на необхідності визначати реальні потреби мешканців громад, адже без цього неможливо належно планувати надання соціальних послуг: 

«Дуже багато громад нехтують цим своїм обов’язком і не з’ясовують, скільки людей потребують соціальних послуг та яких саме. Якщо потреба в послугах не визначається, то надалі ці послуги не надаються, а люди залишаються без допомоги». 

Практичним досвідом співпраці з місцевою владою поділилися представники благодійних фондів «Карітас Хмельницький УГКЦ», «Карітас Київ», «Карітас Донецьк у м. Дніпро» та «Карітас Запоріжжя». Йшлося про успіхи й труднощі в залученні фінансування з місцевих бюджетів для надання соціальних послуг. 

До обговорення долучився також Артур Погоріленко, менеджер проєкту «Сприяння соціальній реформі відповідно до стандартів ЄС для сталого розвитку й надання послуг догляду вдома та роботи з дітьми й молоддю для людей, постраждалих від війни в Україні». Він представив адвокаційну роботу проєкту на національному рівні, зокрема щодо створення інституту єдиного національного закупівельника соціальних послуг та впровадження принципу «гроші ходять за людиною». 

Сила мережі – у спільній позиції 

Щоб соціальні послуги отримали належне фінансування, недостатньо лише доводити їхню необхідність. Потрібно формувати конкретні пропозиції та послідовно просувати їх у діалозі з владою. 

На цьому наголосила Галина Бордун – голова Координаційного центру підтримки цивільного населення при Львівській ОВА, радниця начальника Львівської ОВА. Вона підкреслила важливість адвокації та спільних дій громадських і благодійних організацій. 

Догляд вдома дає людині можливість залишатися у звичному середовищі, а не переїжджати до інтернатного закладу. Проте розвиток цієї послуги потребує дієвих законодавчих і фінансових механізмів. 

За словами Галини Бордун, одна з важливих проблем – відсутність повної картини потреб людей у соціальних послугах. 

«Державні установи часто володіють інформацією лише про тих людей, які до них звернулися. Але є й ті, хто залишився вдома, не перереєструвався після переміщення, не отримав медичної допомоги або не оформив необхідних документів». 

Тому важливо не лише реагувати на звернення, а й з’ясовувати реальний масштаб потреб, щоб громади могли враховувати їх у своєму плануванні. 

Прикладом такої роботи стало оцінювання потреб людей, які тривалий час проживають в інтернатних закладах. Частина з них за належної підтримки могла б повернутися до життя в громаді. За результатами оцінювання вже підготували та передали пропозиції Міністерству соціальної політики. 

«Я дуже хотіла б бачити адвокацію серед пріоритетів вашого планування – практично в кожній організації», – сказала пані Галина фахівцям Карітасу. Йдеться про постійну комунікацію з громадами, громадськими організаціями та людьми, які ухвалюють рішення. Важливо пояснювати не лише те, яку допомогу надає Карітас, а й чому громади мають враховувати потреби людей у своїх рішеннях. 

Особливу увагу Галина Бордун звернула на силу мережі та необхідність спільної адвокаційної позиції. 

«Карітас має потужну мережу в Україні. Якщо всі організації синхронно говоритимуть про ті самі проблеми й необхідні рішення у своїх громадах, у нас буде значно більше шансів вплинути на зміни», – підкреслила вона. 

Практичним інструментам адвокації була присвячена й окрема сесія, яку провів онлайн Микола Мурський, старший радник з питань стратегії і політики організації Razom for Ukraine. Він пояснив, як перетворювати потреби людей на конкретні пропозиції для тих, хто ухвалює рішення: визначати адресата, обґрунтовувати необхідність фінансування та домовлятися про наступні кроки.

Як фінансують догляд вдома в інших країнах 

Міжнародний досвід представив Юрій Наконечний, менеджер проєкту CARES Карітасу України, в огляді «Європейські моделі фінансування догляду вдома: що може працювати в Україні?». 

У різних країнах доглядові послуги фінансують із місцевих бюджетів, через державні виплати, страхування та співоплату отримувачів. Зокрема, у Польщі організація та фінансування послуг належать до повноважень громад, у Чехії та Австрії діють державні виплати на догляд, у Нідерландах поєднуються муніципальна підтримка і страхові механізми, а у Франції – індивідуальна допомога відповідно до плану догляду. 

Кожна модель має свої особливості, які важливо враховувати, оцінюючи можливості її застосування в Україні. 

Окремо розглянули досвід Карітасу Белград у Сербії, який у 2020 році започаткував платні послуги догляду вдома паралельно з безкоштовною допомогою за донорські кошти. Це дало можливість зберігати кваліфікованих доглядальників між гуманітарними проєктами. 

Станом на листопад 2026 року платними послугами користувалися приблизно 16–17 людей. Отриманих коштів загалом вистачає на зарплати доглядальників, проте не завжди – на адміністративні витрати. Цей досвід показує як можливості диверсифікації фінансування, так і труднощі забезпечення фінансової сталості послуг. 

Додаткові ресурси – для додаткових потреб 

Пошук коштів не обмежується державними та місцевими бюджетами. Про інші можливості залучення фінансування розповіла Наталія Гайдиш, фахівчиня з написання грантів Карітасу України. 

Вона представила досвід використання краудфандингових платформ, кампаній у соціальних мережах і звернень до бізнесу. Водночас наголосила, що кожен із цих інструментів потребує підготовки, постійної комунікації та зусиль команди. 

За словами пані Наталії, гуманітарні проєкти мають обмежені ресурси й не завжди можуть охопити всі потреби людини: 

«Люди різні, і базові потреби в них теж різні. Для когось базовою потребою є милиці для пересування, для когось – ліки при хронічному захворюванні. Як нам діяти, якщо проєкт може фінансувати лише одну із них? Залучати додаткові ресурси».  

Додаткові кошти необхідні й для забезпечення самої роботи організацій – транспорту, пального, обладнання та інших ресурсів, без яких допомога не дійде до отримувача. 

Саме тому фандрейзинг має враховувати як індивідуальні потреби людей, так і витрати, необхідні для надання послуг. 

«Кожен успішний збір – це робота команди», – говорить фахівчиня. 

Окрему частину її виступу присвятили підготовці конкурентних грантових заявок: визначенню потреб, формуванню проєктних ідей, пошуку відповідних конкурсів та уникненню типових помилок. 

Від спільного бачення – до плану дій 

Поряд з обговоренням фінансування важливою частиною зустрічі стала стратегічна робота мережі Карітасу України. 

Учасники працювали над баченням розвитку догляду вдома до 2030 року за чотирма напрямами: модель послуг та їхня якість, фінансування і сталість, управління та розвиток мережі, адвокація і державна політика. 

Вони також вивчали європейський досвід організації та фінансування доглядових послуг, визначали спільні стратегічні пріоритети та працювали над дорожньою картою на 2027 рік. 

Підсумовуючи триденну зустріч, Юрій Наконечний, менеджер проєкту CARES, наголосив, що напрацьовані рішення мають втілитися в конкретні зміни: 

«Для мене важливо, щоб результатом цієї зустрічі стали не просто напрацьовані документи, а конкретні зміни: нові домовленості з громадами, розвиток різних механізмів фінансування, спільна адвокаційна позиція та, найголовніше, безперервність допомоги людям, які її потребують». 

---

Захід став можливим в межах проєкту «C.A.R.E.S. – Community Advocacy and Resilient Mobile Care Services / Адвокація в громадах та стійкі соціальні послуги з догляду вдома» реалізується Caritas Ukraine, фінансується Федеральним міністерством соціальної політики, охорони здоров’я, догляду та захисту прав споживачів Австрії – Sozialministerium Österreich, за підтримки Caritas Österreich. 

До участі в заході долучилися фахівці проєктів з догляду вдома або його складовою: 

«H. O. P. E. WELL – Догляд вдома для розвитку можливостей та добробуту людей 2026», «Ініціатива телемедичної допомоги та підтримки життєдіяльності. VITAL», «H.O.M.E. – Мультисервісна підтримка та розширення можливостей людей старшого віку вдома», «Сприяння соціальній реформі відповідно до стандартів ЄС для сталого розвитку й надання послуг догляду вдома та роботи з дітьми й молоддю для людей, постраждалих від війни в Україні», «M.O.V.E. – Мобільна допомога для розширення можливостей ветеранів», «Мобільна гуманітарна медико-реабілітаційна підтримка вразливих груп населення у постраждалих від війни східних регіонах України». 

Теги: