Як адвокація допомагає розвивати послугу «догляд вдома»: досвід фонду «Разом для України»

Старший стратегічний і політичний радник організації поділився міркуваннями щодо адвокації послуги «догляд вдома» з представниками Карітасу.

«Адвокація – це не привілей впливових людей чи організацій. Це набір навичок», – зауважив Микола Мурський, старший радник з питань стратегії і політики фонду Razom for Ukraine, який три роки очолював адвокаційний напрям організації у Вашингтоні, в онлайн-розмові з представниками мережі Карітасу України.  

Експерт говорив про те, як перейти від усвідомлення проблеми до конкретного рішення влади – і чому навіть найважливіша соціальна послуга потребує не добрих намірів, а й переконливої пропозиції. 

Розмова відбулася 2 листопада в межах зустрічі «Соціальні послуги – 2027: державне замовлення, місцеві бюджети та роль недержавних надавачів».  

Від потреби людини – до рішення громади 

Для Карітасу ця розмова мала прикладний сенс, адже у центрі триденної зустрічі – розвиток послуги «Догляд вдома», її фінансування з місцевих бюджетів, взаємодія з державними структурами та сталість допомоги у 2027 році. А за кожним бюджетним рядком стоїть людина, яка потребує підтримки у власному домі, і фахівець, здатний її надати. 

Микола Мурський запропонував починати не з широких декларацій, а з відповіді на три запитання: хто саме може ухвалити потрібне рішення? що цій людині важливо?  яку конкретну дію ми просимо зробити? До прикладу, посадовець може поділяти цінності організації, але не мати коштів, процедури закупівлі або готової пропозиції. Тож завдання адвокації – виявити справжню перешкоду й запропонувати реалістичний шлях її подолання. 

Він розрізнив три завдання комунікації: інформувати тих, хто не знає про проблему; переконувати тих, хто сумнівається; активізувати тих, хто вже підтримує ідею, але ще не діє. Це особливо важливо для розмови з місцевою владою, бо прихильне ставлення до Карітасу саме собою не означає фінансування послуг. 

«Не починайте із загального – починайте з конкретного» 

Один із найвиразніших прикладів лекції стосувався мови, якою громадські організації говорять про свою роботу. Замість абстрактних формулювань про соціальні послуги пан Мурський запропонував просте повідомлення: 40 людей старшого віку чекають на догляд вдома, підготовлені працівники є, але фінансування бракує. Цифра, конкретна потреба і зрозуміле рішення роблять проблему видимою. 

Для переконливого повідомлення промовець радив починати з людської історії або несподіваного факту, спиратися на перевірені дані, пояснювати, чому рішення потрібне саме зараз, і завершувати одним чітким проханням. «Людям цікаво про інших людей, а не про ваші принципи», – наголосив він. Історія людини, яка не може самостійно впоратися з повсякденними справами, може сказати більше за сторінку загальних формулювань – якщо розповідати її з повагою до гідності. 

Ще один інструмент – повідомлення різної тривалості: десять секунд, тридцять секунд і дві хвилини. Коротка думка має викликати зацікавлення, а розгорнуті аргументи з’являються тоді, коли співрозмовник готовий їх почути. Корисною є й формула «спільна цінність – факт – прохання». Вона допомагає не загубити головного навіть під час короткої зустрічі. 

Медіа, громада і пряма розмова 

Микола Мурський назвав три складові публічної адвокаційної кампанії «адвокаційним трикутником»: медіа, громадська мобілізація та безпосередні зустрічі з тими, хто ухвалює рішення. Медіа допомагають пояснити проблему; мешканці, отримувачі послуг і їхні родини засвідчують її суспільну вагу; особиста розмова з посадовцем відкриває шлях до конкретної домовленості. 

При цьому не варто недооцінювати місцеві медіа. Якщо рішення про закупівлю догляду вдома ухвалює громада, місцеве радіо, видання чи інформаційний канал можуть бути доречнішими за загальнонаціональний майданчик. Формат також має відповідати аудиторії: коротке відео, інтерв’ю, авторська колонка чи звернення працюють по-різному. 

Окрему увагу лектор приділив коаліціям. Спільна позиція соціальних працівників, лікарів, родин, громадських організацій і самих отримувачів послуг може бути сильнішою за голос однієї установи. Водночас речником ініціативи не обов’язково має бути керівник: іноді найпереконливіше про потребу розповість людина, якої вона безпосередньо стосується. 

Не лекція для посадовця, а розмова 

Практичні поради пана Мурського стосувалися й зустрічей з представниками влади. Він закликав не перетворювати їх на довгі презентації досягнень організації. Натомість – ставити запитання, слухати відповіді й з’ясовувати, що саме заважає ухвалити рішення: бюджет, процедура, інші пріоритети чи недостатня інформація. 

«На цих зустрічах важливо, щоб ви мали розмову, а не давали лекцію на тему», – пояснював Мурський. Запитання «Що вам потрібно для оцінки цієї пропозиції?» або «З ким іще варто поговорити?» можуть бути кориснішими за додаткові десять слайдів. 

Особливо предметною має бути розмова про фінансування. Лектор радив одразу визначати кількість отримувачів, перелік послуг, загальну вартість і витрати на одну людину, виконавця, показники результату та конкретне рішення, якого очікують від влади. Якщо повномасштабне фінансування поки неможливе, можна запропонувати обмежений у часі пілотний проєкт. 

Завершувати зустріч варто не загальним «сподіваємося на співпрацю», а домовленістю про наступний крок: кому надіслати кошторис, хто організує зустріч із бюджетним відділом, до якої дати можна отримати на відповідь. Адже, як зауважив адвокаційник, доброзичлива відповідь ще не означає зобов’язання. 

Вправа, яка повертає до суті 

Наприкінці сесії учасники спробували сформулювати власні адвокаційні звернення: визначити адресата, зрозуміти його інтерес і викласти пропозицію буквально у двох реченнях. У дискусії прозвучали приклади підтримки людей з інвалідністю, ветеранів і мешканців, які залишаються без необхідного догляду. Практика показала, наскільки непросто перетворити велику суспільну проблему на коротке, адресне й здійсненне прохання. 

Для мережі Карітасу ця сесія стала нагодою подивитися на догляд вдома не лише як на щоденну допомогу людям, а і як на предмет системного діалогу з громадами. Наступні дні зустрічі, згідно з програмою, присвячені механізмам фінансування, стратегічним пріоритетам і дорожній карті на 2027 рік. А перший крок до змін – уміти назвати потребу людини так, щоб за нею з’явилося відповідальне рішення. 

---

Проєкт «C.A.R.E.S. – Community Advocacy and Resilient Mobile Care Services / Адвокація в громадах та стійкі соціальні послуги з догляду вдома» реалізується Caritas Ukraine, фінансується Федеральним міністерством соціальної політики, охорони здоров’я, догляду та захисту прав споживачів Австрії – Sozialministerium Österreich, за підтримки Caritas Österreich. 

Теги: