Інтерв’ю тижня

Домашня опіка – це не просто комплексне надання допомоги людям, які потребують підтримки. Це певне служіння немічним особам похилого віку та ВІЛ-позитивним. Координатор проекту «Домашня опіка»  Карітасу Київ Ольга Осадча поділилася як домашня опіка буквально відновляє життя, вселяє в людей надію та віру.

– Серед Ваших підопічних людей якої групи більше – немічних людей похилого віку або ВІЛ-позитивних?
В нас приблизно однаковий відсоток як ВІЛ-позитивних, так й осіб похилого віку. Але зустрічаються випадки наявності ВІЛ/СНІДу серед людей похилого віку. Також є «змішані родини», де батьки потребують опіки, а їхні діти хворі на СНІД.

 

– Якої більше допомоги потребують ваші підопічні?
Перше що приносить доброго наш працівник до людей – це психологічна допомога. Відчуття самотності непотрібності погіршує стан здоров’я та негативно впливає на якість життя. Якщо вони бачать, що їх надихають, вселяють надію, то краще себе почувають. Перше, що має зробити працівник – налагодити контакт, побудувати стосунки. А далі вже медичний аспект, тому що медицина не може задовольнити усіх потреб нашого суспільства.

 

– Працівникам «Домашньої опіки» потрібна якась особлива підготовка?
Звісно, не будь-хто може працювати з важкохворими людьми. Вони часто бувають роздратовані, бо мають важкий стан здоров’я. Тут має бути певні риси характеру: співчуття, здатність співпереживати з людиною, підходити до її проблем. Мабуть просто людині зле, тому вона себе погано поводить. Тут потрібна людина яка не просто відпрацьовує свій час, а дарує частинку свого життя цим людям і роботі. В нас постійно стоїть питання професійного вигорання. Люди віддані роботі і не можуть поставити межі між особистим життям і роботою. Ти не просто прийшов на завод, ти входиш в дім, в життя людей. І частинку того, що вони побачили, вони несуть до свого дому, своєї сім’ї.

 

– Скільки за день пацієнтів встигає обійти працівник «Домашньої опіки»?
Буває по різному. Іноді встигає обійти дві людини, а іноді – дванадцять. Якщо в нас Ніна Миколаївна Березова має людей в трьох районах, то не так багато. Наприклад, двом особам треба надати повний комплекс послуг: супроводжувати до лікарні; йти з ними до Київенерго або оформлювати інвалідність. Тоді можна супроводжувати весь день.

 

Якщо у медсестри клієнти – це люди похилого віку і мають щільну дільницю, то особливим проблем немає. Треба зробити закупи продуктів, поміряти тиск, перевірити загальний стан здоров’я. Можна обійти й дванадцять осіб.

 

В нас є графіки, щоб людину обходили регулярно із тою періодичністю, на яку вона потребує. Когось можуть покласти до лікарні, тоді більше приділяється часу іншим клієнтам. Бувають випадки, коли людині стало краще і вона пішла в запій. Медсестра дзвонить, а його немає вдома. Чого вона піде? Вона тоді планує свій день інакше.

 

– Загалом скількома людьми опікується Карітас Київ?
Загалом 115 пацієнтів, які є на постійному патронажі і 226 які іноді отримують консультації.

 

– Ви самі шукаєте пацієнтів?
По людям похилого віку: соціальні служби звертаються, з Червоного хреста або Карітас Спес можуть попросити прийняти людину.

По ВІЛ-позитивним: самі клієнти нас знаходять із «Час життя плюс» та Всеукраїнської мережі ЛЖВ звертаються. Ці дві партнерські організації з якими плідно працюємо. Лікарі звертаються. Нам не бракує клієнтів.

 

– Які навчальні заходи відвідують працівники «Домашньої опіки» задля підвищення кваліфікації?
Раніше Карітас України регулярно проводив навчання. Дзвенислава Романівна (Чайківська. – прим. ред.) організовувала на високому рівні курси та семінари. В принципі, персонал вже навчений. І ми самі власними силами проводимо.

 

От нещодавно організували семінар по дискордантним парам (це сімейна пара, або стійкий союз двох людей, що живуть разом, в якій тільки один з членів має ВІЛ-позитивний статус. – прим. ред.) з партнерською організацією «Час життя плюс» і потім в процесі визначились з питаннями, які нас цікавлять. Наприклад, підопічні часто запитують скільки проживе. Ми обговорювали це питання: щоб правильно відповісти, не дати марну надію і оптимістично налаштувати. Також ділилися думками щодо того як правильно реагувати на «липові» новини про те, що відкрили ліки проти СНІДу. Знаходимо форми, як правильно пояснити клієнтам, що ця інформація неправдива.

 

Ще одна нагальна проблеми – людина не йде на контакт. Вона на першому місці серед наших працівників. Наприклад, наркозалежні часто закриваються. Ми також обговорювали ці аспекти.

 

– Які маєте напрацювання, щоб долати цю закритість?
Тут кожен працівник  працює індивідуально. Іноді просто треба приходити і не задавати зайвих питань, щоб людина не закрилась і адоптувалася. Комусь треба розповісти про свої емоції, щоб та людина почала говорити про свої – почався діалог. А в когось одразу побачити: що для людини важливіше.

 

В Ніни Миколаївни показові клієнти, яким знайшли підхід і покращили стан. Чотири роки тому брали дідуся на опіку. Він був у тяжкому стані: хворий на СНІД, не вставав. Знаходився під наркотичним впливом і вже нікого не впізнавав. Дружина з ним розлучилася, коли дізналася, що в нього СНІД. Донька так само абстрагувалася.

 

До нього почала ходити наша медсестра. Почала мотивувати: «Я до вас приходжу, а ви такий непоголений». Він почав приводити себе в порядок. Вона приносила медикаменти: пояснювали важливість вживати для покращення здоров’я. Йому 70 років, думали, що через три місяці не буде у живих. А за півроку він став у гарному стані, відмовився від наркотиків. Наш дідусь тепер їздить на дачу. Минулого року займався консервацією овочів і фруктів. І вже людина чотири роки живе.

 

Є молода жінка, яка на наркотиках з 13 років. Зараз їй 26 років. В неї артроз тазостегнових суглобів – одна нога коротше за другу, не могла ходити. Щоб купувати наркотики вона займалася проституцією. Це був жах! Звичайна була закрита, впала в депресію. Наші працівники з нею спілкувалися, шукали підходу. Зараз вона знайшла нормальну роботу і працює через інтернет. Відмовилась від наркотиків. Лише вживає речовини психогенного плану (заспокійливі), бо ще психіка остаточно не врівноважена. Вона зрозуміла, що може вести нормальний спосіб життя.

– А яких глобальних навчальних проектів потребують працівники «Домашньої опіки» Карітас Київ?
Ті, що стосуються специфічної допомоги, медичних аспектів огляду за пацієнтами: медицина не стоїть на місці. А також ми свою роботу прагнемо розширити, зробити різнобічною. Зараз вирішили більше приділяти уваги проблемі туберкульозу: як мотивувати людей вести правильний спосіб життя, лікуватися. Часто це люди, які мають СНІД і туберкульоз. Як повернути їм віру у життя!?

 

– Робота з підопічними виснажлива. Чи передбачена робота із працівниками, які надають допомогу, щоб їх підтримати, дати можливість відновити свої емоційні ресурси?
Потрібен штатний психолог. По середах в нас загальні збори: я дивлюсь на стан штату. Робимо якісь виїзди, щоб трохи поспілкувалися. Ходимо в кіно.  Треба відходити від робочих та сімейних проблем, які переплітаються між собою. На день медсестри виїдемо на природу.