Поки багато родин у світі готуються до різдвяних свят, тисячі сімей мігрантів залишаються роз’єднаними через складні процедури, високі витрати та обмежувальні правила. Повномасштабне вторгнення змусило мільйони українців залишити домівки. За різними оцінками, понад 6 мільйонів людей перебувають за кордоном, ще мільйони — у внутрішньому переміщенні. За цими цифрами — зламані маршрути життя, розділені сім’ї, складні рішення і постійна боротьба за безпеку дітей. Попри активну фазу війни та часті ракетні обстріли росіян, українські родини все ж повертаються додому. Біженці, які знайшли тимчасовий прихисток за кордоном, їдуть в Україну, аби возз’єднатись з сім’єю в надії на краще майбутнє. Проте реінтеграція потребує не лише волі самих громадян, а й чіткої державної політики. Зараз брак доступу до документування, житла, роботи та соціальних послуг може перетворити повернення з надії на нову кризу. Фахівці Транскордонного проєкту (Україна, Румунія, Молдова) допомагають людям, які повернулися на Батьківщину, пройшовши непростий шлях.
«Я мала рятувати дітей, але мій чоловік і моє серце залишилися в Україні»
Пані Оксана разом із родиною була змушена покинути рідний дім у Луганській області у 2022 році через прихід «визволітелів». Новим тимчасовим прихистком стали Чернівці. Разом із нею були чоловік, мама, молодша донька та племінниця — кругла сирота, над якою Ірина оформила опіку, взявши на себе повну відповідальність за її життя та майбутнє. Батько дівчинки загинув на фронті, а мама померла.
Улітку 2023 року родина знову опинилася перед складним вибором — через обставини вони виїхали до Туреччини. Там сім’ї надали тимчасовий захист і поселили в готель, де проживали родини з дітьми-сиротами. Ірина влаштувалася на роботу продавчинею, однак реальність виявилася зовсім іншою: її змушували виконувати важку фізичну працю без додаткової оплати, а до «допомоги» іноземці залучали навіть дітей-підлітків, постійно наголошуючи, що «не на курорт приїхали».
За деякий час перебування за кордоном Ірина отримала дзвінок, який змінив усе. Її чоловікові поставили діагноз — рак четвертої стадії. Родина терміново повернулася в Україну, витративши всі зароблені кошти на дорогу. Повернення було складним і виснажливим — через кілька країн, без впевненості в завтрашньому дні.
Через три місяці після повернення чоловік пані Оксани помер. Вона залишилася сама з дітьми, відповідальна не лише за їхнє матеріальне забезпечення, а й за безпеку, емоційну стабільність у період втрати і війни та постійної невизначеності.
«Зараз ми стараємося відновити життя в Україні: дати дітям нормальну освіту, одягнути, взути, нагодувати, забезпечити дім теплом і світлом… Але грошей на все критично не вистачає. Важко — особливо з опікою над сиротою після втрати чоловіка – але надія і добрі люди поруч, допомагають нам триматися», – каже жінка.
У період відключень електроенергії сім’я залишалася без опалення — газовий котел не працював без світла. Через холод захворіли діти та мама Ірини.
Саме в цей момент поруч був Карітас Чернівецької Єпархії.
Завдяки підтримці організації родина отримала акумулятор та інвертор, що дозволило відновити тепло в квартирі. Також Карітас допоміг із теплим одягом для дітей.
Ця допомога стала не лише про побутові речі, а про відчуття, що навіть у найважчі моменти родина не залишається наодинці зі своїми труднощами.
«Туга за рідним домом була сильнішою за мій страх»
Наприкінці 2022 року Ізмаїл, який ще зовсім недавно був прихистком для тисяч евакуйованих родин, опинився під постійними ударами російських дронів. Обстріли портової та енергетичної інфраструктури стали регулярними, а ночі — безсонними. Саме тоді пані Марія разом зі своїм 14-річним сином усвідомила: жити в постійному страху більше неможливо.
У грудні 2022 року вони залишили Україну та вирушили до Ізраїлю через Молдову. Завдяки єврейському походженню матері Марії, родина отримала можливість тимчасового прихистку. В ізраїльському місті Афула їх зустріли з турботою: надали житло, допомогли з роботою. Жінка працювала доглядальницею за людьми поважного віку, син навчався онлайн, поступово з’являлися знайомства й відчуття стабільності.
Та навіть у безпеці туга за домом не відпускала. Марія зізнається, що не очікувала, наскільки сильно розлука з Батьківщиною вплине на її психологічний стан. Думки про повернення ставали дедалі нав’язливішими, і вона почала ретельно зважувати всі ризики.
У квітні, дізнавшись, що протягом місяця Ізмаїл жив відносно спокійно, Марія разом із сином наважилася на повернення. Через Румунію вони дісталися додому. Спочатку місто справді зустріло тишею. Але за кілька тижнів повітряні тривоги та атаки відновилися.
Будинок Марії розташований неподалік судноремонтного заводу — саме туди однієї ночі влучив ворожий дрон, пошкодивши дах.
«Було неймовірно страшно. Здавалося, будівля от-от завалиться. Ми з сином сиділи у ванній — найближче укриття за кілометр. Коли вибігли з дому, дах уже палав. Ми почули звук ще одного дрона й просто впали обабіч дороги… Погано пам’ятаю, що було далі, але прийшла до себе вже за кілька кварталів звідти, міцно обіймаючи сина: найкращим моментом відтоді став звук оголошення відбою повітряної тривоги», — згадує Марія.
Певний час родина жила у знайомих, допоки місцева влада відновлювала пошкодження будинку. Повернувшись додому, жінка зіткнулася з новими труднощами: на попереднє місце роботи її вже не могли взяти, а чекати допомоги не було звідки. Марія виховує сина сама та має досвід домашнього насильства, тому погодилася на неофіційне працевлаштування, щоб просто вижити.
Попри всі виклики, вона не втратила бажання допомагати іншим — у вихідні волонтерить у громадській організації. Саме там їй порадили звернутися до проєкту Транскордонне співробітництво (Україна, Румунія, Молдова), який в Ізмаїлі реалізується через Карітас Одеса УГКЦ.
Після оцінки потреб фахівці зосередилися на найнагальнішому — підготовці родини до зими. Завдяки підтримці Карітасу Марія з сином отримали дрова та теплий одяг. Це дозволило зменшити фінансовий тиск і спрямувати обмежені ресурси на інші життєво важливі потреби.
Для Марії та її сина ця допомога стала не лише практичною, а й символічною — підтвердженням того, що навіть після втрат, страху й повернення в небезпеку поруч залишаються ті, хто готовий підтримати.
Карітас України, разом із Карітасами Румунії та Молдови, продовжує допомагати українцям, які повертаються додому або перебувають у транзиті, отримати підтримку, знайти безпечний шлях і відчути, що вони не самі.
Якщо Ви бажаєте пожертвувати кошти Карітасу України та підтримувати благодійний проект – перейдіть за посиланням: https://caritas.ua/donate/
Tags: