Image

Інтерв’ю тижня

0 Comments


«Нам треба допомагати
дитині комплексно»
Ольга Байдарова прийшла до Карітасу Київ як аспірант Київського національного університету ім. Т. Шевченка для продовження свого наукового дослідження (згодом захистила кандидатську дисертацію з психології) і залишилась працювати з «дітьми вулиці». Сьогодні соціальний центр Карітас Київ



піклується біля сотнею підлітків-сиріт або дітей з кризових родин. У розмові Ольга розповіла про щоденну роботу центру та поділилася баченням корінного змінення ситуації у сфері допомоги дітям: від сприяння формуванню сімейних цінностей до створення мережі організацій, що працюють із дітьми для надання останнім комплексної допомоги.
 
– Олю, аналізуючи свій досвід, які важкі моменти у роботі з дітьми можете відмітити?
Треба розділити мої перші враження, досвід і те що є зараз. На початку було дуже важко працювати з дітьми, які мають тривалий досвід перебування на вулиці. Вони вже мають свою структуру відносин. Таке відчуття, що живуть у своєму світі за своїми законами, своїми нормами моралі. І ти мусиш якось розуміти їхню систему координат. Діти тобі не пояснять, отже треба на крок вперед розуміти: саме так, бо інакше буде погана реакція.
 
Наведу один приклад. В нас відбулася крадіжка у приміщенні соціального центру. Працівники звернулися до дітей і пояснили, що ті вкрали в себе, бо центр не зможе повноцінно для них працювати. І через деякий час вони самі з’ясували, принесли і повернули. Дивно, бо у багатьох подібних випадках річ втрачається і продається за 15 хвилин. Наші підопічні зрозуміли: ми в одному човні, тому мусимо якось існувати.
 
– Як змінився Ваш погляд на роботу з дітьми?
Я почала краще розуміти звідки “ростуть ноги”. Останні декілька місяців виношую плани щодо реорганізації роботи з сім’ями: і “ноги ростуть” з сімейних проблем. Багато «дітей вулиці» мають свої родини, але вони не можуть у достатній мірі задовольнити ті потреби. Діти знаходяться без батьківського догляду, а потім з’являються на вулиці. Маючи дах над головою вони нікому не потрібні, і ніхто ними не цікавиться. Друга проблема – низький рівень освіченості батьків щодо виховання дітей, їхнього розвитку та відповідальність.
 
– Батьки розуміють в якому стані знаходяться їхні діти?
Є кілька варіантів. Перший – батьки не розуміють глибини проблеми: «Він не сидить у в’язниці, не наркоман». Другий варіант – відмова від дитини. З дитиною щось трапляється, а батьки замість допомоги звинувачують: сам винен і це твої проблеми. Третій варіант – діти мають контакт з родиною, де тато може бути алкоголіком і мама каже, що не розірвусь за всіма слідкувати. Нерозуміння того, що не можна кидати людину напризволяще. Батьки не усвідомлюють необхідності підтримувати дитину поки не «відчує землю під ногами» і не буде заробляти нормальним способом на життя. Деяким дорослим здається, що достатньо й мінімальної уваги до своїх дітей.
 
– Які фундаментальні причини відсутності родинного зв’язку?
Зараз актуальна причина: відсутність підтримки та актуалізації сімейних цінностей, сімейного життя. Діти не розуміють яке це велике щастя мати родину, а коли її втрачають, то через деякий час починають жалітися. В нас є підопічний Валік, який шкодує за родиною, ображений на цілий світ. Ми з ним спілкувалися і запитували: чому не цінував, коли мав? На жаль, у масовій свідомості, фільмах та ЗМІ не підтримується ідея про цінність родини. Це ж найголовніше: велике щастя мати когось поруч себе, комусь допомагати.
 
– Чи прагнете долати ці прогалини?
Це найперше, що ми робимо. Діти дуже грубо спілкуються між собою. Я не кажу про нецензурну лексику. Просто брутально. Слова ввічливості взагалі відсутні у лексиконі. Ми намагаємося показати, що можна спілкуватися  і буде приємно від цього спілкування. Тому в нашому центрі вони можуть отримати добре слово: хтось їх похвалить протягом дня.
 
– Чи не спостерігали ви в дітей байдужого ставлення до центру?
Байдужість може бути в дітей, до яких ми виїжджаємо і вони знаходяться у стані токсикологічного сп’яніння. З ними спілкуватися дуже важко. А коли тверезі, то нормальні стосунки. «Діти вулиці» взагалі один одного приводять до нашого центру.
Тим не менш є сенс шукати власне «дітей вулиці». Якщо раніше було легше це зробити (вони перебували у закоулках вокзалу, ринку), то зараз важко. З початком минулого року через діяльність правоохоронних органів (регулярні рейди) вони стали більш обережними.
 
– Наскільки ефективна така практика «міліцейських облог»?
Вона має свій сенс. Представник міліції повинен бути при такому рейді, бо бувають різні випадки. Але як завжди гарні ідеї реалізовуються негарно. Часто з представником міліції немає представника служби у справах дітей, немає представника громадської організації, які б підтвердили законність дій. Наприклад, чи доцільно дитину направляти у розподільник? Повнолітніх забирають, зокрема, до СІЗО. На якій підставі? Хіба безпритульність – це злочин? З цією проблемою треба працювати. Тому повинні бути міждисциплінарні команди, де є представники різних служб – державних і недержавних.
 
– А зараз як Ви виходите на це середовище?
Переважно через знайомих дітей. Ми зробили останні чотири рейди і вони були безрезультатні. Навіть домовлялися з дітьми: казали, що матимемо вільне авто і приїдемо, привеземо їжу, аптечку, поговоримо. Приїжджаємо через два дні – нікого немає.
У нас завжди з собою є аптечка, бо діти мають справу з порізами, гноїнням. Маємо певні харчі, вони приваблюють голодних дітей. Простий сухпайок – хліб, масло, сир, консерви, інколи солодощі.
 
Наша розмова будується наступним чином:
– Привіт!
– Привіт!
– Як справи? Чим займаєтеся?
Зазвичай знаємо обличчя двох із п’яти дітей: «Як Вася, Петя? А ця дитина звідки? Документи є?»
 
Далі з’ясовуємо ситуацію. Ми пропонуємо поїхати до нашого центру, але вони переважно не готові. Тоді ми залишаємо контакти, пояснюємо як дістатися. І вони приходять через день-два.
 
Насамперед діти можуть розраховувати на можливість помитися, чистий одяг, якщо потрібно, дезінфекція, перукарня. Отже привести себе в людський вигляд. Для них це актуально, бо не хочуть виділятися від решти народу.
 
Для дітей ми маємо гарячий обід. Не часто, зараз на жаль можемо запропонувати лише двічі на тиждень. Але в інші дні – канапки, компот. Під час харчування  з’ясовуємо їхні проблеми.
В нас центр денного перебування, отже житла ми не можемо запропонувати. Але в нас є контакти з іншими організаціями, наприклад «Соціальний гуртожиток». Там за умов підписання певної угоди та її дотримання дитина може перебувати до вирішення своїх проблем. Є звісно державний притулок, але туди, щиро кажучи, діти не дуже хочуть. Їхня органічна нездатність до режиму тому є причиною. По-друге, все ж таки там по іншому організовано спілкування: якась атмосфера закритості, важко з психологічної точки зору. Всі наші діти там перебули і повертатися не мають бажання. Напевно їхні проблема також не були вирішені. Зазвичай лише повертається статус-кво (попереднє становище): повертають до інтернат або до сім’ї, де залишилися попередні проблеми.
 
– Чи вам вдавалися позитивні зміни в самих сім’ях?
Важко в сім’ї щось змінити. Сім’я – це система. А проблемна сім’ї – це закрита система. Але в нас є позитивні результати. У центрі знаходилась дівчинка, яка втекла з дому: був повний розрив контактів. Хотіла жити своїм життям. В неї вже був великий сексуальний досвід, що є звичайним для таких дітей. Але ми домоглися, показати їй іншу перспективу: проявляти себе в позитивній ролі. Наші працівники багато з нею працювали, розповідали про можливість малювати, складати вірші. Потім вона вже сама брала участь майже як волонтер в організації творчих вечорів. Були надзвичайні результати: сім’я зрозуміла, що вона є іншою, не тільки втікачка і бунтарка.
 
Для роботи з дітьми в нас є декілька програм. Перша – базова, де ліквідуються пробіли в навчанні, творчі заняття. Інша пов’язана із певними подіями через які хочемо навчити певним чеснотам. Наприклад, День землі (екологія), День захисту дитини (права людини). Це дає відчуття розуміння того, що відбувається в суспільстві. А так вони губляться в пріоритетах, святах, який взагалі день на вулиці.
 
Є інший позитивний приклад зміни людини. Останній волонтер, яким пишаємося, двадцятирічний Семен. Він зараз створив родину, народилася дитина. До останнього приходив до центру і спільно працював із психологом, соціальним працівником. Минулого року взяли на вишкіл. Ми організовували квестову програму. Було дуже цікаво. Йому більше довіряють діти, бо він сам жив колись у підвалі.
 
– Чи розробляються в центрі власні підходи вирішення проблем?
Я не раз наголошувала на зустрічах наших працівників і мене підтримували, що наша головна вада – відсутність методичної бази для працівників. Якщо ще є психологічні наробітки з окремим типами девіантів: вживання алкогольних, наркотичних речовин або з гіперактивними та агресивними дітьми. В нашій ситуації соціальний працівник стикається з цілим букетом проблем в одній дитині. В одній групі із 12 дітей можуть бути всі з різними проблемами і тоді важко працювати з такою «різноманітністю». Намагаємося робити однорідні групи.
 
– Тобто ви намагаєтеся власними зусиллями сформувати ці методики роботи?
В нас навіть така одна із цілей проекту. Слава Богу, виділені кошти на сформування методичної частини роботи. Ми самі закуповуємо та шукаємо організацій, які б могли безкоштовно передати посібники, свої розробки. Можливо в нас не багатий арсенал – до 30 одиниць різноманітної літератури. Приємно, що починають з’являтися створені силами інших громадських організацій спеціальні ігри для дітей. Наприклад, громадська організація «Волонтер» активно впроваджують ігрову методику у профілактиці хвороб, що передаються статевим шляхом. Крім того використовуємо розвиваючи ігри, що є у продажі: адаптуємо до наших потреб.
 
– Які у Вас плани розвитку?
В мене є бажання  сприяти створенню мережі організацій, які працюють в цьому напрямку. Щоб ми могли співпрацювати на мінімальних контактно-договірних основах. В нас зараз наступна ситуація: одна організація знайшла дві-три інших. Але їхніх ресурсів на весь фронт роботи не вистачає. Складна ситуація у взаємовідносинах із державними органами. Все залежить від контактів з людьми на місцях: якщо чиновник розуміє наші потреби, то співпраця іде.
 
Ми вже більше року намагаємося товаришувати з міліцією, але не виходить. В них сильний стереотип, що ми займаємося непотрібною справою. Навіть гірше: ми підтримуємо розвиток цієї спільноти ледачих дітей, які не хочуть вчитися.
 
Ось знайшли організацію «Ла Страда» для ознайомлення наших підопічних із ризиками торгівлі людьми. Це не лише сексуальне рабство дівчат за кордоном. Подібне явище має місце і в середовищі дітей вулиці, тому що є відсоток дівчат, які надають сексуальні послуги. В них є свої «начальники» – хто збирає заробіток. По-друге, діти не мають документів, отже не можуть легально працевлаштуватися. Тому багато випадків, коли попрацювали і нічого не отримали.
 
Отже нам треба переходити з рівня партнерської співпраці двох-трьох організацій на рівень мережі, об’єднувати зусилля. Я можу вирішити цю проблему дитини, а ви – цю. Тобто допомагати дитині комплексно.

Categories: Новини

Залишити відповідь