Жила була собі звичайна дівчинка. Її всі вважали звичайною. Вчилася середньо. Ніякий надзвичайних здібностей не проявляла. Активністю та амбітністю не відзначалася. Звичайна така дівчинка…
Але в мріях своїх вона була зовсім незвичайна. Вона мріяла, щоб всі навкруги побачили яка вона насправді унікальна. Побачили, що в неї є справжня суперздібність.
Але вона боялася це показати. Переживала, що не вдасться, що не вийде з першого разу, що іншим не сподобається її талант. І вона рік за роком, відчуваючи недовіру до світу і невпевненість у собі, не дозволяла своєму дару вийти назовні. Ховала його від всіх, чи то від страху через невдачі, чи то від тиску оточення. У дівчинки були «золоті руки».
Обставини склалися так, що в селі де вона мешкала не було гуртків де б вона могла займатися. Мати поїхала на заробітки, батько покинув родину, коли ще дівчинка була зовсім маленькою, а бабуся з якою дівчинка проживала, весь час була зайнята важливими господарськими справами. Тож для розкопування та розвитку «якихось там талантів» дорослим не було часу.
Але в той момент в школі селища з’явилась незвичайна кімната «Карітас». І для нашої героїні ця подія стала можливістю. В просторі «Карітас» дівчинці і іншим дітям можна було бути справжніми, не боятися показувати свої «унікальності». Тут всі діти отримували підтримку і можливість бути почутими. Правдиво розказати старшим, таким добрим дорослим з Карітасу, про свої проблеми, про страхи, спробувати вперше те, що хотілося спробувати все життя.
Хай не відразу все виходило добре, хай були невдачі, були сльози, але була унікальна можливість спробувати. Для дітей така можливість мала величезну цінність.
І дівчинка, наша звичайна дівчинка, почувала себе в звичайній кімнаті незвичайно. Бо її слухали, були поруч, цікавилися її життям, її планами та мріями. Дорослі з Карітасу допомогли зробити крок до усвідомлення цінності її таланту.
Вже через певний час вона своїми «золотими руками» виготовляла дивовижні, дуже гарні поробки, почала брати участь у виставках та конкурсах творчості, стала усміхненою та впевненою в тому, що її суперздібності побачили. Історія цієї дівчинки, ми впевнені, закінчиться щасливо. Як і історії з пошуку «унікальностей» ще сотень дітей, які відвідують кімнати Карітасу по всій Україні.