03.04.12
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, Національного Інституту раку за останні 100 років по рівню захворюваності і смертності в світі онкопатологія перемістилася з десятого місця на друге, поступаючись лише хворобам серцево-судинної системи. Смертність від раку до 2030 року зросте на 45%, в порівнянні з рівнем 2007 року. По темпах поширення раку Україна знаходиться на другому місці в Європі. Щорік більше 160 тис. дорослих осіб і більше 1 тис. дітей дізнаються, що вони онкохворі. 70% хворих на рак дітей мають усі шанси одужати, але половина з них помирає через дорожнечу і несвоєчасність лікування.
З осені минулого року Карітас України реалізовує проект «Надання медичної допомоги дітям, які лікуються в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі» за кошти Української католицької церкви в Австралії. Загальна сума проекту сягає близько 2,5 мільйонів гривень. Станом на кінець березня 2012 року закуплено ліків на суму понад 760 тис. грн. Розрахований на річну тривалість, проект Карітасу України передбачає надання комплексних медико-соціальних послуг близько 30-35 дітям, які перебувають в онкологічному диспансері.
«Курс хіміотерапії для одного онкохворого пацієнта, до якого входять не тільки лікарські препарати, а й хірургічне втручання і променева терапія, складається з 10—15 блоків. Вартість одного блоку в середньому коштує від $300 до $5000 або й більше. У перервах між блоками хіміотерапії необхідно підтримувати рівень 
лейкоцитів у крові пацієнта.
Одна ін’єкція спеціального препарату може коштувати і $100, і $1000, а ін’єкцій треба прийняти п’ять-сім. Оскільки фінансування з державного бюджету становить у кращому разі 10% від необхідного, то всі затрати за лікування дитини лягають на плечі батьків. Зрозуміло, що не кожна сім’я має такі суми грошей і тому, якби не благодійники, – ми б масово втрачали наших діточок», – розповідає пані Оксана, мама онкохворої 6-річної Катрусі зі Львова.
20-річний Сашко Бистриченко:
– Вперше з онкозахворюванням я зіткнувся в квітні 2008-го року. Тоді в мене дико боліла спина, ми з мамою сходили до лікаря, і він сказав, що мені просквозило спину, прописав обезболююче. Тимчасово полегшало. А в кінці липня в мене вже оніміли ноги. Через пухлину в грудному відділі я не відчуваю зараз тіла від ребер до пальців ніг, також правої частини обличчя (м’язи, око, вухо). Лікувався вже в Одесі, Львові, Києві, Німеччині, Росії, і тепер продовжую. Проблема коштів, звичайно, найбільша. Якби не милосердні благодійники, – хто зна, чи був би я живий.
Чого я хочу надалі? Я мрію спочатку бути звичайним – подолати хворобу, знову ходити, говорити, мандрувати і т.д. Найбільше радості мені приносить, коли до мене приходять гості, друзі, волонтери. Розмовляю українською, російською і англійською, вчу німецьку. Вчусь створювати веб-сайти на HTML-CSS-PHP 
(прим. програмування веб-сторінок), удосконалюю вміння працювати у Photoshop (прим. комп’ютерна програма)».
За місяці лікування в онкологічному відділенні не лише дорослі, а й сама дитина дуже змінюється. Вона знаходить і втрачає друзів, перед її очима проходять десятки маленьких життів. Може, саме тому в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медичному центрі всі відзначають той особливий погляд, яким дивляться на світ онкохворі діти. Незалежно від свого віку, всі вони раптом стають дорослими.
Жодна держава неспроможна повністю взяти на себе фінансування дитячої онкології. Тому в багатьох країнах законодавство передбачає низку податкових пільг для бізнесменів і підприємців, які вкладають гроші в дитячу онкологію. Безперечно, отримують допомогу маленькі хворі і від релігійних, громадських організацій. Українцям залишається лише мріяти про той час, коли ми досягнемо традицій, скажімо, баварців. Там існує дуже цікава традиція – баварці не купують на похорон своїх близьких живі квіти, лише штучні, а різницю в ціні переказують у фонд дитячої онкології. Дитячу онкологію можна порівняти відтак із дзеркалом, у якому відображається суспільство.
Розповідає Ліля Сливка, близька подруга сім’ї Сидоров і 5-річного Юрчика:
– Юрчику було лише 2 рочки, коли йому діагностували пухлину заочеревинного
простору. Протягом трьох наступних років проходило лікування дитини. Тяжко собі навіть уявити, яке випробування випало на долю батьків. Я дуже добре знаю маму Юрчика і яким нелегким було в неї життя, як вона чекала цієї дитини.
Сім`я потребувала і моральної, і фінансової підтримки. Були неодноразові виснажливі поїздки до Москви, до Києва. Багато рідних, друзів, сторонніх людей, організацій прийшли на допомогу родині.
Я від імені батьків і від себе особисто хочу подякувати Карітасу України за розуміння, фінансову підтримку, співпереживання труднощів сім?ї Сидоров. На жаль, Юрчика не вдалось врятувати. Але низький уклін всім, хто боровся за його життя.
Tags: